Загиблі військові квітня: історії та обличчя героїв

Україна чотирьох українських воїнів у війні на Донбасі у квітні міцяці.

Ці герої це:

Олексій Купріков, Леонід Скакуненко, Андрій Шинкарук, Олексій Лісін.

Три солдати і лейтенант. Троє – з 93-ї бригади “Холодний Яр”, полягли в районі Кримського на Луганщині. Офіцер – із 28-ї бригади Лицарів Зимового походу, поліг під Донецьком, біля Мар’їнки.

Про це повідомляє “Це моя Україна“.

Христос – воскрес. Вони – загинули. Але зовсім вони не вмруть, доки ми їх пам’ятатимемо.

А ми мусимо пам’ятати. Хоча і стільки нових клопотів, нових криз, вірусів та карантинів. Хоча й комусь здається, що на цьому тлі немає ніякої війни, чи ООС, чи як там її.

Але вона є. Саме війна. Хоча у квітні бойових втрат з українського боку було лише чотири, але ворожих обстрілів штаб Об’єднаних сил нарахував 312, в середньому по десятку на день. Для порівняння: березень – 292 офіційні порушення “режиму тиші”, лютий – 279.

Власне, і всі наші квітневі загиблі – внаслідок обстрілів, боїв.

А ще в минулому місяці був 31 поранений (у березні – 74, в лютому – 26).

…І четверо полеглих – Олексій, 49 років, Леонід, 32 роки, Андрій, 28 років, Олексій, 30 років.

Христос – воскрес. Вони – загинули.

Теж за нас. Воістину герої.

1. Олексій Купріков “Лєший”

Олексій Купріков народився 13 січня 1971 року в Росії, у Читинській області. Жив у селищі Черкаське Новомосковського району на Дніпропетровщині, де дислокується 93 омбр. Отримав середню технічну освіту.

Олексій вирішив піти на війну, після того як на фронті загинув його друг. Контракт із ЗСУ підписав у листопаді 2018 року.

Солдат, механік-водій механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Хоча спершу чоловік проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника, а вже потім, після навчання у навчальному центрі, здобув новий фах.

У бригаді 49-річний солдат отримав позивний “Лєший”, бо дуже любив ліс – усе про нього знав, учив побратимів, як там виживати.

“Він вирізнявся від більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після “учебки” жаліються: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Льоша ж, навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти у деталях, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, зацікавлений у своїй роботі. З ним було легко служити”.

“Уважний батько, справжній професіонал та надійний друг”.

“Як безсмертний вів себе. Хороший, трудолюбивий, смерті не боявся”, – розповідають про Купрікова товариші по службі.

Олексій воював у районі Авдіївки, Новоселівки Другої, в останню ротацію – на околицях Кримського на Луганщині. Там, під час обстрілу позиції 93 омбр біля Кримського, і загинув 9 квітня, зазнавши множинних осколкових поранень.

Напередодні загибелі Лєший розмовляв по телефону із сином. Невдовзі мав приїхати додому у відпустку…

Поховали солдата в смт Черкаське, поруч із батьком.

Залишилися цивільна дружина, 19-річний син Владислав, мама та рідна сестра, яка також служить у 93-й бригаді.

2. Леонід Скакуненко “Барон”

Леонід Скакуненко не дожив десять днів до свого 33-ліття. Він народився 22 квітня 1987 року в селищі Лихівка П’ятихатського району на Дніпропетровщині.

Мав середню освіту.

У 2014 році, після початку війни, був мобілізований до лав Національної гвардії. А згодом повернувся на війну вже у Збройних силах, з якими підписав контракт.

Солдат, навідник у механізованому батальйоні 93-ї бригади “Холодний Яр”. Позивний “Барон”. Брав участь бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.

“Барон був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом із побратимами відбили напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, яка спробувала прорватися на позиції “холодноярців”. Він поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній із найскладніших ділянок фронту”, – розповіли в підрозділі.

У Вербну неділю, 12 квітня, окупанти обстріляли позиції ОС поблизу Кримського на Луганщині з ручних протитанкових гранатометів. Леонід, який саме перебував на бойовому чергуванні, отримав поранення, несумісні з життям…

Поховали Леоніда в рідній Лихівці.

Залишилися дружина, син від першого шлюбу, сестра.

3. Андрій Шинкарук

Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в місті Любомль Волинської області.

Коли почалися бойові дії на сході 2014 року, Андрій був у першій хвилі мобілізованих. Брав участь в АТО в складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону “Волинь”, воював у районі Дебальцевого.

Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією “Управління діями підрозділів механізованих військ”.

“Він був справжнім патріотом, професіоналом своєї справи, старанним курсантом, відповідальним та мужнім офіцером”, – згадує начальник НАСВ Павло Ткачук.

На війну Андрій повернувся офіцером. Лейтенант, командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу.

“Він планував пов’язати своє життя з армією. Особовий склад, його підлеглі говорять, що Андрій був хорошим командиром, чув, розумів людей. Дуже тепло про нього відгукуються. Користувався авторитетом серед військовослужбовців”, – повідомляють у бригаді.

Андрій був товариським, любив ходити з друзями в гори, мав багато планів – як на військову кар’єру, так і на особисте життя. Але здійснити їх не судилося.

Близько 16:30 у Світлий понеділок після Великодня, 20 квітня, бойовики відкрили вогонь по позиціях Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки на Донеччині з протитанкового гранатомета.

“Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік від нього впав снаряд. Осколками йому посікло правий бік. Там множинні осколкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісні з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці”, – повідомила пресофіцерка 28 обмр Аліна Демченко.

Поховали лейтенанта в Любомлі.

Залишилися мати і чотири сестри.

4. Олексій Лісін

Солдат Олексій Лісін із 93 омбр “Холодний Яр” загинув на бойовому посту ввечері 28 квітня. По українських позиціях у районі Жолобок-Кримське на Луганщині ворог ударив з СПГ та важкої артилерії калібрів 152 й 122 мм.

Олексій – родом із села Гірке Гуляйпільського району, що в Запоріжжі. Народився 30 березня 1990 року.

До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав із батьками.

Приєднався до 93-ї бригади у 2019-му, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині. Служив на посаді водія в механізованому батальйоні.

“Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію — втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв, після повернення з війни, відбудувати батьківський дім”, – розповіли в бригаді.

В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна.

“Він був спокійним і добрим. Мріяв скоріше повернутися до коханої”, – згадує один із побратимів, що служив з Олексієм на одній позиції.

“Холодноярці” оплакують смерть побратима разом зі всіма його близькими, це також непоправна втрата для нас. Найбільше зараз ми жадаємо помсти і обов’язково отримаємо бажане”, – заявили в 93 омбр.

 

Царство небесне Героям!

admin

Читайте попереднє

МОЗ допомагає Новинському боротися з COVID-19 в Україні

Читайте далі

Укрпошта розпродасть 800 об’єктів нерухомості на суму близько 82 млн. грн